Ще нам, браття українці, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.
Душу, тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відоб'ється, згомонить степами,
України слава стане поміж ворогами.
Душу, тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
P.S. Осенью 1862 года 23-летний украинский этнограф, журналист, общественный деятель и поэт Павло Чубинский (1839-1884), воодушевленный национальными песнями сербских студентов из Киевского университета и знаменитым польским гимном "Марш Домбровского", который начинается похожими словами "Ешче Польска не згинела", сочинил слова этой песни. Музыку для неё написал известный композитор Михайло Вербицкий (1815-1870). Песня быстро приобрела популярность и в 1865 году была впервые напечатана с нотами в Львовском журнале "Мета".
В качестве гимна Украины песня была предложена в 1917 году, но только в январе 1992 была утверждена Верховной Радой, что нашло своё отражение в Конституции страны.
